Спектральний індекс
Спектральний індекс — міра залежності густини потоку випромінювання астрономічного джерела від частоти. Визначається як показник степеня в формулі для залежності густини потоку випромінювання (тобто потоку випромінювання на одиницю частоти) від частоти:
Якщо залежність потоку від частоти не є степеневим законом, то сам спектральний індекс є функцією частоти, яка визначається локально через логарифмічну похідну попередньої формули:
Звісно, степеневий закон може працювати лише в обмеженому діапазоні частот, оскільки інакше інтеграл по всіх частотах був би нескінченним.
Спектральний індекс також іноді визначається, використовуючи замість частоти довжину хвилі . В даному випадку спектральний показник задається співвідношенням
і на заданій довжині хвилі спектральний індекс може бути обчислений за формулою
Спектральний індекс, визначений за допомогою , який можна назвати відрізняється від індексу , визначеного за допомогою Загальний потік між двома частотами або довжинами хвиль дорівнює
це означає, що
Іноді спектральний індекс визначається з протилежним знаком[1],
Спектральний індекс джерела може вказувати на його властивості. Наприклад, користуючись визначаюченням зі знаком плюс, спектральний індекс випромінювання оптично тонкої теплової плазми становить -0,1, тоді як для оптично товстої плазми він дорівнює 2. Таким чином, спектральний індекс від -0,1 до 2 на радіочастотах часто вказує на теплове випромінювання, тоді як крутий негативний спектральний індекс зазвичай вказує на синхротронне випромінювання. Додатковим фактором, який впливає на спектральний індекс, є поглинання випромінювання, яке теж жалежить від частоти.
На радіочастотах, де закон Релея–Джинса є хорошим наближенням до спектру теплового випромінювання, інтенсивність визначається як
Взявши логарифм обох частин виразу та порахувавши похідну за , знаходимо
Використовуючи визначення з позитивним знаком, спектральний індекс теплового випромінювання в режимі Релея-Джинса наближено дорівнює . Спектральний індекс відхиляється від цього значення на коротших довжинах хвиль, для яких закон Релея–Джинса стає все більш неточним наближенням, прагнучи до нуля, коли інтенсивність досягає піку на частоті, визначеній законом зміщення Віна.
- ↑ Burke, B.F., Graham-Smith, F. (2009). An Introduction to Radio Astronomy, 3rd Ed., Cambridge University Press, Cambridge, UK, ISBN 978-0-521-87808-1, page 132.